Генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Одесі. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1907), миколаївську академію Генерального штабу (1913). Після закінчення академії служив у 59-му піхотному Люблінському полку (Одеса) для здобуття ротного командного цензу. У складі полку вирушив на фронт. У бою 26.08.1914 року був поранений у груди (за цей бій 10.11.1915 року був нагороджений Георгіївською зброєю). Після одужання – молодший ад’ютант штабу 39-го армійського корпусу. З 14.06.1917 року – начальник штабу 83-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії – підполковник.
З 20.12.1917 року – начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії військ Центральної Ради. З 01.03.1018 року – військовий комендант Одеси. З 15.03.1918 – голова військового відділу Головного комітету Херсонщини, Таврії та Катеринославщини. З 04.1918 року – голова демобілізаційного комітету на Херсонщині. Згодом – помічник губернського коменданта Херсонщини. З 13.12.1918 року – начальник штабу 3-го Херсонського корпусу. З 10.02.1919 року – в.о. командувача Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З 03.1919 року – командувач східного фронту у складі Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. 06-07.1919 року – голова комісії з ліквідації справ Східного фронту. З липня 1919 року – начальник штабу 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР. 01.12.1919 року був інтернований польською владою у Луцьку. З 08.02.1920 року - начальник штабу 1-ї (з 21.03.1920 року – 6-ї Січової) дивізії, що формувалася у фортеці Брест-Литовський з вояків Дієвої армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 року. 21.04.1920 року був підвищений до рангу полковника. З 1921 року – генерал-хорунжий.
З березня 1927 року – начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзині. Помер та похований у Варшаві, на цвинтарі Воля.