 Полковник Армії УНР. Народився у Херсоні. Член Української Старої Громади в Херсоні. 1914 році був мобілізований до армії, служив у 48-му піхотному запасному полку. Закінчив Оранієнбаумську кулеметну школу. З 1915 року – молодший офіцер кулеметної команди Кавказької Туземної дивізії. Останнє звання у російській армії – підпоручик. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів, член Центрального Комітету партії.
З 1917 року член Української Центральної Ради. На ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді 05-11.06.1917 року був обраний членом і заступником Голови Українського Генерального Військового комітету. Згодом товариш Генерального Секретаря військових справ, завідувач мобілізаційного відділу УГВК. Член Центрального Комітету Всеукраїнської Селянської Спілки. Делегат від України на Всеросійську демократичну нараду.
З 1918 року - генерал-квартмайстер Головного Штабу Української Республіканської Армії. Помічник Начальника головного Штабу.
З 15.11.1918 року – начальник мобілізаційного відділу штаб військ Директорії.
З січня до березня 1919 року – член місії УНР у Туреччині. З 30.04.1919 року – голова комісії з розслідування справи повстання отамана В. Оскілка. З 16.05.1919 року – головний державний інспектор УНР. Воєнний представник Українського Уряду при головному штабі антантських військ у Сольоніках. З грудня 1919 року – посол УНР у Латвії, Естонії та Фінляндії.
У 1920 році делегат на конференцію п'яти держав в Ризі. Делегат від УНР на російсько-польських мирових переговорах в Ризі.
З 1921 року спеціальний воєнний представник Дерикторії УНР і особово-уповноважений Головного Отамана Петлюри при уряді Туреччини.
З 1923 року – на еміграції у США.
З 1926 по 1933 рр. був редактором американської україномовної газети «Свобода».
У 1950-60-х роках – шеф українського відділу радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні.
1966 рік - автор спогадів "Обриси минуголо" і "1917-ий рік".
Альбом світлин Володимира Кедровського
Нагороди:
|
|
|
|
Хрест Симона Петлюри
(фрачний орден Симона Петлюри) |
Галицький хрест
(для військовиків). 1928 р. |
| 
