Гулий-Гуленко Тиміш (Гуленко Андрій Олексійович) (10.1886 – після 1927) - Персоналії - Каталог статей

Генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у м. Ново-Архангельськ Херсонської губернії. Закінчив Рішельєвську гімназію в Одесі (1907), Ново-Олександрівське сільськогосподарське училище (1911). Був мобілізований однорічником до 11-го саперного батальйону. Оскільки закінчення обов’язкового трирічного терміну військової служби припало на початок Першої світової війни, був підвищений до звання прапорщика та відправлений на фронт. У складі 11-го саперного батальйону (переформованого у грудні 1916 року в 11-й інженерний полк) брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (04.03.1917). Остання звання у російській армії – штабс-капітан.
Після Лютневої революції – один із організаторів українського руху на румунському фронті. З листопада 1917 року – начальник господарчого відділу управління технічних військ Українського Генерального штабу. Брав участь у вуличних боях проти більшовиків у січні 1918 р. у Києві. У квітні 1918 року був призначений командиром інженерного полку 3-го Херсонського корпусу Армії УНР. Після приходу до влади П. Скоропадського був звільнений з посади як офіцер військового часу (тобто як такий, що не мав належної військової освіти). У листопаді 1918 року перебував у Катеринославі, де очолив протигетьманське повстання. З грудня 1918 року – начальник так званого Катеринославського Коша Дієвої армії УНР. 10.12.1919 року під час відступу Катеринославського Коша до Брізули, переїхав із частиною свого штабу до Кам’янець-Подільского, за що знаходився під слідством за самовільне полишення посади. З 12.06.1919 року – штаб-старшина для доручень при військовому міністрі УНР. З 02.08.1919 року – у розпорядженні начальника Головного штабу повстанчих військ УНР. 08.11.1919 року з невеликим загоном повстанців пішов у партизанський рейд по тилах Гулий-Гуленко, світлина 1923 року

Збройних Сил Росії, дійшов майже до Катеринослава, де сформував кілька великих повстанських відділів. 12.02.1920 року влився зі своїм загоном у рейдуючої у Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР. Очолив збірну Запорізьку дивізію (згодом – 1-а Запорізька дивізія), на чолі якої перебував до 10.11.1920 року. 10-11.11.1920 року на чолі 365 повстанців прорвав більшовицький фронт та пішов у партизанський рейд в район Умані. Наприкінці грудня 1920 року був важко поранений у бою, змушений передати командування загоном сотнику Несторенку та перейти Дністер. Був інтернований до Румунії. У жовтні-листопаді 1921 р. очолив так звану Бессарабську групу військ у Другому Зимовому поході, однак група не змогла перейти кордон.
На початку червня 1922 р. нелегально перейшов радянський кордон та відправився до Одеси, де 17.07.1922 року був заарештований ЧК. Майже три роки перебував під слідством, у радянській пресі публікувалося «покаяння» Гулого-Гуленка за свою службу УНР. 02.03.1925 року був засуджений до 10 років позбавлення волі. У 1927 році звільнений за амністією. За власним бажанням виїхав до Донбасу на посаду агронома. Подальша доля невідома.