Буремні часи
(ОСІНЬ 1918 - ЗИМА 1920 Р.Р.)
Рік 1918-й видався нелегким як для Херсонщини, так й для України зокрема. Газети того часу були переповнені повідомленнями про локальні збройні сутички по селам Херсонщини. І майже відсутні в них відомості про розвиток культурницької справи. Нам невідомо, чи був проведений З'їзд "Просвіт" Херсонського та Дніпровського повітів, чи було відкрито, як планувалося, десять українських початкових шкіл. Але "Просвіта" діяла.
На всіх крутих зламах того часу про роботу товариства можна було впевнено говорити: "але просвітяни працювали…"
В державному архіві Херсонської області збереглася автобіографія та інші документи Володимира Пилиповича Буряченка, секретаря відомого українського журналу "Основа", автора російсько-українського словника (Одеса, 1918 р.). В них відображена активна робота херсонських просвітницьких установ. [1] Сергій Шульгін підготував книжку з українського діловодства "Практичний курс для вивчення української мови". Українські курси продовжували навчання, театр давав регулярні вистави: просвітяни працювали...
У січні 1919 р. в Херсоні розпочало роботу відділення Українського національного союзу, яке розмістилося в приміщенні колишнього губернаторського будинку. Ініціаторами створення національного союзу були діячі "Просвіти". 3 січня 1919 р. в управі Союзу відбулися загальні збори Ради УНС. Її очолив відомий український актор Іван Антонович Селюк (в двадцятому році Іван Антонович на деякий час очолить Херсонську "Просвіту"). Членами управи Союзу стали Іван Челюк та Георгій Шумський.
12 січня був створений Український національний клуб. Представники українських політичних партій розпочали активно брати національно-просвітницькі функції на себе. І вирішували їх на свій манер. Наприклад, 18 січня Херсонський повітовий комендант полковник Кочубей наказав у тижневий термін зняти всі російськомовні вивіски та замінити їх україномовними. Подібні кроки херсонська громадськість зустрічала вкрай вороже. Усілякі крайнощі народжували у відповідь лише протидію. "Родной край" пізніше наводив приклади саботажу україномовним заходам того періоду.
Але, товариство "Просвіта" працювало. В січні були організовані вже традиційні культурницькі заходи. Так, того ж 12 січня, "Просвіта" провела дитячий ранок для сиріт Миколаївського дитячого притулку та найбідніших верств населення. У програмі була Ялинка, читання віршів, безкоштовні подарунки, показали також виставу "Сватання на Гончарівці", в якій, за висловом газети "Родной край", "г. Селюк все время смешил детей" [2]. В приміщенні "Просвіти", яка знову розташувалася в будинку Дворянського зібрання, проводилися різноманітні заходи українських просвітницьких інституцій. Так, в січні відбулися загальні збори Херсонського відділення Української вчительської спілки, а в лютому - загальні збори молодіжної української організації "Юнацька спілка". Її очолив Іван Колесник, секретарем обрано Г.Гринька.
В серпні 1919 р. Херсон був захоплений підрозділами Збройних сил Півдня Росії генерала А.Денікіна. На короткий час на Херсонщину повернулися дореволюційні порядки, з якими повернулося й негативне ставлення до "українського сепаратизму". Але "Просвіта" працювала. Правда, в більш жорстких умовах.
Земські управи, які відновили свою діяльність, були поставлені в рамки, що обмежували їх повноваження і можливий вплив на розвиток просвітницького руху. Наприклад, Шкільний повітовий відділ земства, в якому працювали свідомі українці Бобров, Курінний та інші, був розформований. Керувати народною освітою був поставлений "благонадійний" орган - Тимчасова колегія по управлінню народними училищами при Херсонській управі. До її складу увійшли члени управи та інспектора народних училищ. Очолив колегію голова управи Фальц. Перше засідання нового органу відбулося на початку вересня 1919 р.
Одним з перших своїх рішень колегія фактично заборонила українські школи. Члени колегії керувалися у своїй роботі Постановою Особливої наради при Головнокомандуючому Збройними силами півдня Росії від 28 червня 1919 р. "Про головні положення з питання про українські школи". [3] Колегія припускала можливість відкриття приватними особами та громадськими організаціями учбових закладів з викладанням "на малороссийском языке" на підставі Правил від 1 липня 1914 р. Але при цьому скасовувалося викладання українознавства (тобто "Історії та географії України"), викладання "історії малоросійської літератури" вважалося необов'язковим й Свідоцтво про закінчення навчання державного зразка видавалася лише у випадку, коли учбовий заклад проводив навчання в дусі російської державності та патріотизму. До речі, інші національні народні школи (німецькі та єврейські), як це й було в дореволюційні часи, утримувалися державним коштом. В цих умовах товариство "Просвіта" могло розраховувати лише на власні сили й допомогу власної громади.
На допомогу "Просвіті" прийшли українські кредитові товариства, які розгорнули в той час активну фінансову діяльність. Початок розвитку національних кредитових спілок покладений ще в 1917 р. і був пов'язаний з іменами просвітян Івана Челюка та Сави Караянія. У липні 1917 р. вони ініціювали створення та очолили Херсонську спілку кредитних i ощадно-позичкових товариств. Новостворена Спілка відразу проявила себе як національно-орієнтована організація і на всіх зламах історії незмінно підтримувала Херсонську "Просвіту". В жовтні 1918 р. було створено Українське кооперативне кредитове товариство імені Миколи Левицького. Товариство взяло на себе головну частину фінансової допомоги просвітницькій справі на Херсонщині. Осінь 1919 р. вписала яскраву сторінку в історію кооперативного руху. Авторитетний дослідник кооперативної справи Г.В.Цибуленко наводить у своїй статті "Кредитна кооперація Півдня в умовах революційних катаклізмів 1917-1920 рр." факти успішної діяльності спілок кредитових кооперативів під час денікінського правління. Коли була ліквідована державна монополія на торгівлю збіжжям. Спілки Херсонської губернії поставили державі 8 млн. пудів зерна i отримали дозвіл на вивіз за кордон партії у розмірі 3 млн. пудів. [4]
В державному архіві Херсонської області зберігається фонд кооперативного кредитового товариства імені Миколи Левицького. Завдяки документам ми маємо можливість відтворити достовірну картину розвитку просвітницької справи в умовах денікінського правління. Українські кооперативні організації (товариство імені Левицького, "Українська книгарня", "Україна", "Об'єднання", "Союзкредіти") уклали між собою угоду про пропорційний розподіл коштів на фінансування культурно-просвітницької роботи Херсонської "Просвіти". [5] Це дало можливість підтримати всі головні просвітницькі проекти товариства: роботу національного театру, двох українських початкових шкіл, дитячого садка, української гімназії, бібліотеки. Тобто, без державної підтримки "Просвіта" вижила і продовжила свою роботу. Але спочатку їй довелося пройти по всім бюрократичним колам, щоб переконати проросійсько налаштованих чиновників у необхідності українських учбових закладів. У вересні на Забалці знову запрацював український дитячий садок, в жовтні на Військовому форштадті відкрилася українська початкова школа (яка знаходилась "по Церковній вулиці в будинці Мусоревича" [6]), в листопаді на розі вулиць Суворовської та Потьомкінської відкрилася українська бібліотека ("бібліотека працює щоденно крім святкових та вихідних днів з 4-х до 6-ті вечора" [7] ), в грудні відкрилася 2 українська початкова школа ("відкрито два відділення, перше - звукове, діти будуть забезпечені гарячими сніданками" [8]).
В листопаді представники товариства "Просвіта" вирішили домогтися введення викладання української мови в середніх учбових закладах міста і отримати дозвіл на відкриття української гімназії. Попечителю Одеського учбового округу професору Билимовичу були надані десятки заяв від учнів 2-ої жіночої гімназії, учительської семінарії, гімназії Марченко, фельдшерської школи та Вчительського Юр'євського інституту з проханням ввести вивчення української мови. Здивований попечитель учбового округу такий дозвіл надав. Газета "Родной край" писала про реакцію професора Билимовича: "Попечитель підтвердив, що українська мова є не обов'язковою, але, якщо учні самі бажають її вивчати, то Педагогічна Рада зобов'язана організувати її викладання". [9] "Просвіта" вважає, що українська мова буде введена з другого півріччя", - підсумувала газета.
У лютому 1920 р. в Херсоні остаточно встановлена Радянська влада. На той час Ради ще були багатопартійними. До них входили крім комуністів-більшовиків українські та єврейські комуністи, праві та ліві, російські та українські есери, меншовики. Вони сперечалися між собою, відкрито висловлювали свою думку і разом ненавиділи ворогів трудового народу. З часом список цих ворогів значно збільшився…
В умовах відносного плюралізму товариство "Просвіта", яку підтримувала спілка кооперативів Херсонщини та українські партії, продовжила свою роботу.
18 лютого 1920 р. голова Херсонського товариства "Просвіта" Терентій Якушев доповідав Правлінню про щомісячні витрати товариства: на українську школу, садок, український національний театр. [10] Місцева газета повідомляла в лютому, що "Українська книгарня" видала спогади Миколи Чернявського про Б.Гринченка та М.Коцюбинського "Кедр Ливана" та "Червона лілея", комедії Кропивницького "По ревізії" та Велисовського "Бувальщина". [11] В кінці лютого розпочалася підготовка до вшанування пам'яті Тараса Шевченка.
Ввечері в українському національному театрі відбулися урочисті збори. Вони з'єднали усіх: українських комуністів та есерів, есдеків та поступовців, просвітян, кооператорів та політиків. Великий Кобзар своєю величністю примусив забути політичні суперечки та ворожнечу тогочасного херсонського українства.
Виступили Плис, Сагатовський, Іванченко, Мазуренко, Губчич, С.М.Лиханський. Реферат прочитав Х.М.Лиханський. В концертному відділенні яскраво сяяли Оксана Петрусенко, Юрій Шумський, інші відомі актори. Була показана вистава "Назар Стодоля". Всі присутні поклонилися племіннику Кобзаря - Андрію Йосиповичу Шевченко… Дійсність суворої весни двадцятого року нагадала про себе погаслим світлом. Концерт був припинений.
Більше вони разом не зібралися.
З 20 березня в приміщенні Української трудової школи 1 та 2 ступенів (на розі вулиць Говардівської та Вітовській в будинку Шарка) розпочалися вже традиційні курси з українознавства для вчителів та інструкторів позашкільної освіти. Програма курсів складалася з двох частин: загальноосвітньої (вивчення української історії та культури, занять з мови та красного письменства) та фахової (по факультетам: педагогічний, лекторський, позашкільного виховання ("по влаштуванню просвітницьких будинків, музеїв, бібліотек, курсів для дорослих"), дошкільного виховання, мистецтво ("з поділом на театральне та музичне"), кооперативний фах. [12] На курсах викладали М. Ф. Чернявський, який у вересні 1920 р. очолив "Просвіту", Я.М.Терещенко, В.І.Гошкевич, В.Г.Скрипниченко професор Піщенський.
З червня на курсах українознавства розпочався новий набір слухачів. Потрібно було працювати. Попереду було ще багато роботи. "Товариство раде здійснити всі культурні бажання громадянства, раде піднести рідну занепалу культуру на належну височінь, щоби вивести свій Рідний край свій народ з того занепаду та безладдя, в яким він тепер находиться. Раде повести його по дорозі науки до правдивого щастя й порядку", - писав перший голова Херсонської "Просвіти" Іван Микитович Челюк.
З початком 20-х років настають тяжкі часи в історії української просвітницької діяльності. І хоча Радянська влада проголосила курс на українізацію, все таки головним для неї залишався класовий підхід. Тому "Просвіти" були замінені спочатку на червоні "Просвіти", до яких було заборонено приймати заможних та інших класово ворожих елементів, а потім і на Політосвіти.
Згодом почалися арешти неблагонадійних. Слідча справа вже старенького Миколи Федоровича Чернявського зафіксувала усі етапи страшної трагедії українства: арешти розпочалися з кінця двадцятих, - (Справа так званої Спілки Визволення України), потім ще звинувачення у якійсь нісенітниці, і арешти, арешти, багатоденні допити і - розстріл…
У державному архіві зберігаються слідчі справи майже усіх лідерів українського відродження доби національних змагань, - кати не обійшли нікого з тих, хто не схотів залишати Батьківщини.
1. ДАХО, Фр.955, оп.1, спр. 8, арк. 9-10.
2. Родной край. - 1919. - 14 січня.
3. ДАХО, Фр.-2346, оп. 1, спр. 1, арк. 47-48.
4. ДАХО, матеріали до альманаху "Константи".
5. ДАХО, Фр-954, оп.1, спр. 30, арк. 27.
6. Родной край. - 1919. - 13 жовтня.
7. Родной край. - 1919. - 30 листопада.
8. Родной край. - 1919. - 8 грудня.
9. Родной край. - 1919. - 27 листопада.
10. ДАХО, Фр.954, оп.1, спр. 30, арк.2.
11. Известия ревкома Херсона и уезда. - 1920. - 15 лютого.
12. Известия ревкома Херсона и уезда. - 1920. - 15 лютого.
|
|
|
Сучасний вигляд Губернаторського будинку, в якому у 1919 році розмістився Український національний союз |
|
|
|
Внутрішній документ Українського кооперативного кредитового товариства імені Миколи Левицького |
|
|
|
"Справа Челюка" |
| 
