Товариство "Просвіта" - Установи - Каталог статей

6 січня 1918 року в приміщенні Народного будинку під головуванням Нестора Малечі відбулися загальні збори "Української Хати", на яких було вирішено реорганізувати товариство в Херсонське товариство "Просвіта", передавши все майно та завдання просвітньої справи новоствореному товариству, одночасно створивши кооперативне видавниче товариство "Українська книгарня" та споживче товариство "Україна". До складу Ради "Просвіти" увійшли Челюк, Малеча, Чернявський, Молоков, Бобров, Сидоренко, Курінний, Шомин, Плужник, Шульгін, та інші, усього 19 представників. Головою Херсонської "Просвіти" та "Української книгарні" став Іван Микитович Челюк. Він писав з приводу створення поряд з "Просвітою" української кооперативної книгарні: "Українська книгарня" повинна мати велике значення для культурного розвитку населення Херсонщини. Просвітні товариства, кредитові товариства і товариства споживчі з усієї округи повинні вступати членами до цього кооперативу і купуючи в книгарні літературу розповсюджувати її серед широкого населення" [1].

Для Херсонської "Просвіти" та "Української книгарні" головними в цей період стали проведення регулярних курсів української мови, розбудова української освіти, видання та розповсюдження українських книжок, розвиток українського мистецтва, - впровадження, за виразом Івана Микитовича, "живого українського слова".

Іван Микитович Челюк зазначав: "Тепер можна було поставити справу вже в більшому розмірі, позаяк до користування товариства перейшло помешкання міської аудиторії [Народного будинку]".

Ще 31 грудня відбулося відкриття українського національного театру. Актори підготували водевілі "Солоха" та "Товариш Пролітайло". Театр був переповнений. Незабаром для дітей влаштували "Українську ялинку" з подарунками. Діти декламували, співали й танцювали. В січні було проведено кілька вистав ("Невільник", "Брат на брата") та концертних вечорів. Але на перших порах драматичному гуртку не вистачало свідомого та освіченого режисера. "Просвіта" направила Юрка Шоміна (Шумського) до Києва в Міністерство Освіти з проханням підтримати культурну ініціативу херсонської "Просвіти". Після повернення Шумського робота театру активізувалася. З 2 по 11 лютого відбулося п'ять вистав та два концерти.

Програму курсів з українознавства, завдяки можливостям великого постійного приміщення, було значно розширено, крім звичного вже вивчення української мови, введено навчання історії, статистики та географії України, історії українського письменства. Заняття проходили тричі на тиждень за ту ж платню в розмірі 6 карбованців на місяць. Як повідомляла 9 (22) лютого 1918 року газета "Рідний край", лекції з української мови читали Х.Лиханський та Д.Яхницький, з географії та статистики - С.Шульгин, короткий курс громадянської історії України - Х.Лиханський, а курс історії української літератури "як будови, яка вінчає народну творчість та є голосом народу з тьми сторіч до теперішнього часу", читає Микола Федорович Чернявський. "Він поставив своїм завданням ознайомити слухачів з невідомими духовними скарбами, про які навіть й не здогадується широка публіка, яка зовсім не знайома або майже незнайома з українською літературою". Лектор знайомить як з історією українського письменства, так і з самими творами. "Також, - повідомляла газета, - днями, отець В.Нетованний відслужив для курсистів молебень з читанням Євангелія українською мовою".

7 лютого 1918 року херсонські просвітяни видали накладом 10 тисяч примірників першу книгу - "Байки" Леоніда Глібова з додатком "Рідні пісні" і розпочали друкування повного тексту "Кобзаря" з примітками Василя Доманицького. В планах роботи книгарні було видання "Українського декламатора" Лиханського.

В квітні, коли політична ситуація у місті нормалізувалася, Іван Челюк доповідав, що "Українська книгарня" за три місяці своєї діяльності видала такі книги: "Кобзар" Тараса Шевченка, накладом 5 тисяч примірників, "Новий Завіт" - української мовою - теж 5 тисяч примірників, "Життя Тараса Шевченка" з його віршами (2 тисячі примірників), текст Мирної Угоди України з центральними державами (3 тисячі примірників), а також складається "Український декламатор" та вирішено надрукувати ювілейне видання творів Миколи Чернявського, "приблизно 7 томів, по 320 сторінок кожен". [2]

"Просвіта", "Книгарня", а разом з ними "Український національний шкільний Комітет", "Українська вчительська спілка" та "Студентська громада" розмістилася в колишньому приміщенні Дворянського зібрання по Потьомкінській вулиці, яке було перетворене на Український народний будинок (зараз це вулиця Карла Маркса, будинок 20). Аналізуючи свою роботу, Іван Микитович Челюк зазначав, що всі ці товариства "працюють разом та в згоді. "Українська книгарня" видає сама та розповсюджує книжки, "Просвіта" веде позашкільну освіту, а за допомогою "Просвіти "Український національний шкільний комітет" - шкільну і позашкільну освіту". [3]

З приходом до влади гетьмана Скоропадського ставлення до українського національного руху на Херсонщині різко змінилося. Чиновники, що були в державних установах й при царському режимі, вітали прихід на посаду губерніального старости (тобто губернатора) відомого проросійського діяча С.Піщевича. Склалася цікава ситуація, коли в умовах офіційно проголошеної Української держави просвітяни були вимушені працювати на ниві розбудови української культури в умовах неофіційного тиску влади, в атмосфері шовіністичного цькування, яке, знов-таки неофіційно, підтримувалося представниками губернської виконавчої влади.

В першу чергу у просвітян знову виникли проблеми з приміщенням. В травні 1918 року, відразу після зміни влади, новопризначений губерніальний староста Піщевич видав розпорядження про те, щоб товариство "Просвіта" "протягом тижня звільнило приміщення "Херсонського панства" (тобто Український Народний Будинок). Цікаво, що це розпорядження було надано не керівництву товариства, а місцевій міліції. Міліція відразу "явилась, щоби викинути нас або опечатати помешкання. Всякі заходи наші в пана старости не здались на ніщо. Міліція почала приходити в "Просвіту" ледь не кожного дня, відганяючи своєю появою й так перелякане громадянство" - писав Іван Челюк у Київ, у Міністерство Освіти, шукаючи у старих друзів захисту.

Приблизно така ж доля спіткала й приміщення Українського національного театру, яке дуже постраждало під час збройного повстання та боїв з австро-угорцями та німцями в березні 1918 року. Напівзруйнованими в ті дні було багато будинків: протягом трьох тижнів озброєні херсонці протистояли регулярним частинам військ Центральних держав.

Після закінчення боїв міська управа розгорнула активні ремонтні роботи. Але не в усіх будинках. Наприклад, міський театр (в якому працювала російська трупа) був відремонтований протягом тижня, а до ремонту українського національного театру не приступали довгий час. А потім взагалі вирішили його конфіскувати у "Просвіти". Для цього була створена відповідна комісія міського самоврядування.

"Це ж нечувано - хіба ж можна щоби просвітні організації находились під формальним арештом. Чи можна серед таких обставин працювати та й взагалі думати про рідну культуру? Тож вернулись до нас часи царсько-московського ладу - де за українське слово арештовували," - констатував Іван Микитович у своєму листі до Міністерства Освіти, в якому змалював обставини, що склалися навколо української просвітницької діяльності з приходом гетьманської влади у Херсон.

З одного боку, виконувалися розпорядження центральної київської влади - військово-фельдшерську школу було українізовано та перейменовано у "другу військову школу лікарських помічників" (газета "Рідний край" заспокоювала своїх читачів: "пока программы остаются те же, преподавание только с осени на украинском, вступительные экзамены принимаются на русском, но предпочтение отдается тем, кто умеет читать и писать по-украински" [1]), до гімназій надійшли атестати зрілості, які були надруковані двома мовами, міська дума розглянула пропозицію Міністерства Освіти щодо відкриття в місті української державної гімназії; на курси української мови, що влаштовувалися просвітянами, офіційно направлялися народні вчителі, вчителі церковно-парафіяльних шкіл. Тобто розпорядження виконувалися, заходи щодо розвитку застосування українського слова у різних сферах життя велися, але…

Але при цьому зі шпальт місцевих газет на українську культуру лився неприхований бруд, багато просвітницьких заходів піддавалися невиправданій критиці. Ось лише декілька прикладів: 20-21 липня 1918 року в Олександрівському парку (сучасний парк імені Леніна) вперше відбулося велике українське свято-ярмарок під назвою "Сорочинський ярмарок" з музикою, співами, "ріжними забавами", "лотереєю алегро", продажем товарів ("для продажу на ярмарці підготовлено мануфактури на 10 тис. руб., 25 пудів цукру, 120 пудів борошна, бакалія, інше" [2]). В ньому взяли участь всі свідомі українці, були задіяні кращі актори, хор, весь прибуток від ярмарку планувалося направити на позашкільну освіту товариства "Просвіта". "Рідний край" "співчутливо" констатував: "триста человек украинской интеллигенции создали жалкую пародию". [3] І причому та ж таки газета в своєму репортажі відтворила багато цікавих сценок та епізодів, що відбувалися на ярмарку. Наприклад, відомий місцевий діяч, член Продовольчої управи, п. Лянний сам вишивав та продавав витвори своїх рук перехожим, українські актори та артистки варили та продавали вареники з вишнями, сиром, пампушки, медовики та інші "нетребеньки". На ярмарці працювали "колесо щастя", "безпрограшна бочка" та інші розваги.

Або ось як характеризував загальний настрій відвідувачів курсів української мови для народних вчителів відомий український поет та громадський діяч Петро Карманський, який був запрошений на них для читання лекцій: "Курси для вчителів народних шкіл відбувалися у просторій залі й учасників курсів, між якими нерідко можна було добачити довгобородих чиновників і "благочинних", було приблизно пів тисячки.

Коли я … почав придивлятися і прислухуватися на мене повіяло холодом. Так і було видно, що курсистів присилували до участі і що вони всіма способами намагалися лекції звести на абсурд. Половина учасників тоді, як ішла лекція, стояла на коридорі; одні курили, інші "фліртували" з товаришками, а всі гомоніли мов на базарі. Української мови не було чути". [4]

В липні товариство відкрило вже шосту групу курсів з українознавства для вчителів, службовців та всіх бажаючих. Кожен з курсистів після закінчення навчання здавав іспити та отримував свідоцтво. На той час курси вже закінчило понад 600 чоловік. Лекторами курсів були відомі історики та літератори Дмитро Яворницький, Василь Біднов, Петро Карманський та Микола Чернявський. Лекції також читав Віктор Гошкевич та багато інших неординарних лекторів, які перетворили читання своїх лекцій на справжній бій за кожну українську душу. Бій, який вони поступово та неухильно вигравали, незважаючи на неприхильність влади. Петро Карманський згадував, як наприкінці його лекцій, "коли я виповів останні фрази, якими намагався висловити немовби заповіт для тих, кого мої лекції переконали у святій ідеї українства, до катедри підійшла одягнута в біле одна з учительок і, висловлюючи від імені загалу подяку за мою працю, подала мені китицю білих троянд, стискаючи мені щиро руку.

Літом в місті працювало чотири дитячих садка (два на Військовому форштадті, при Суворовській та Потьомкінської школах, на Сухарному, при Гоголівській школі, в центрі, в приміщенні Музею старожитностей, при Пушкінській школі), До садків приймалися діти від 6 до 9 років. Навчання проводилося безкоштовно за системами Фребеля та Монтесорі. За повідомленням газети "Рідний край", садки були переповнені дітьми.

Цей вечір був присвячений творчості Миколи Чернявського. Надаємо слово репортеру Южаніну, який підготував репортаж з концерта: "В этот вечер публика, кажется, в первый раз приветствовала на сцене национального театра, читавшего свои произведения, украинского писателя Н.Ф.Чернявского, который еще в старое, дореволюционное время был известен на Украине как лучший украинский лирик … во втором отделении г.Шумский хорошо спел "Про руйнування Січі" и исполнил прекрасно переложенную Н.Ф.Чернявским мелодекламацию "Трубадур".

Літом музично-драматичний гурток вперше виїхав на гастролі по селам для влаштування українських вистав. Поступово в театрі зібралася трупа акторів, які перетворили музично-драматичний гурток на справжній театр зі своєю концепцією, поглядом, самобутністю. Той театр, який увійшов до всіх українських енциклопедій. Режисером в театрі став Іван Лукич Сагатовський (1882 - 1951), відомий український актор, режисер, який зібрав під своїм керівництвом відомих українських акторів Валентину Варецьку (1900 - ?)11, К.Лучицьку [8], О.Петрусенко [9], Ю.Шумського, І.Селюка та інших. Диригентом в театрі був П.Бойченко, концертмейстером С.Стручевський.

"Просвіта" працювала. Багато в цьому допомагали створені українські кооперативи. До речі, саме вони були основою та запорукою розвитку національно-культурного життя на півдні України. В херсонському архіві, на щастя, збереглися їхні документи. І тому ми знаємо, що херсонські українці допомагали і своїм братам з Миколаєва і навіть Полтави.

Культурницькі організації могли розраховувати й на традиційну підтримку земських діячів - представників так званої старої Громади. Її голова Андрій Михайлович Грабенко влітку 1918 року виконував обов'язки голови Губернської Земської Управи, секретарем якої був Микола Чернявський, завідував відділом народної освіти П.Тришевський, а відділом шляхів та сільського будівництва - перший "український губернатор" Г.В.Няньчур. [10]

Розвиваючи приклад Херсона, навколо міста з'являлися все нові й нові сільські товариства "Просвіта". Вони потребували уваги до себе. Літом 1918 року херсонські просвітяни влаштували поїздки членів музично-драматичного гуртка по селам на запрошення сільських "Просвіт". В жовтні вони планували провести з'їзд "Просвіт" Херсонського та Дніпровського повітів, метою якого було створення спілки "Просвіт". Але цим планам, скоріше за все не вдалося бути втіленими в життя, на Херсонщину насувалася війна…

8. Лучицька Катетирина Людвиківна (1889-1971), українська актриса, з 1908 року виступає в українських трупах Л.Лучицького, С.Глазуненка, Б.Оршанова, О.Суходольського, П.Саксаганського, І.Сагатовського. В порадянський час працювала в театрах Києва, Одеси, Дніпропетровського. Ролі: Настуся ("Хмара" О.Суходольського), Маруся ("Маруся Богуславка", Старицького), Ярославна ("Яблуневий полон" Дніпровського) та інших. (Українська Радянська Енциклопедія. - К., 1982. - Т. 6. - С. 246).

9. Петрусенко Оксана Андріївна (1900-1940), українська співачка (лірико-драматичне сопрано), народний артист УРСР, артистичну діяльність почала 1918 р. Працювала в трупах Д.Гайдамаки, Сагатовського, П.Коваленка, В.Красенка. Виконувала ролі в драматичних виставах Наталка ("Наталка Полтавка" Котляревського), Аза ("Циганка Аза" Старицького), Уляна ("Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ'яненка), Катерини ("Катерини" Аркаса). З 1934 року Оксана Петрусенко - провідна солістка Київського театру опери та балету. Петрусенко мала широкий діапазон, рідкісної краси й сили голос, високу виконавську культуру. (Українська Радянська Енциклопедія. - К., 1982. - Т. 8. - С. 305-306.)