Перший етап: березень – червень 1917 року. В цей період проходить організаційне оформлення херсонського українства. У місті з’явилась перша масова українська легальна організація – товариство “Українська Хата”, яке разом з традиційними культурно-просвітницькими завданнями взяло на себе й політичні: захист і представництво інтересів українства та “придбання йому відповідних часу прав в Державі Російській”.
Цей етап характеризується масовими заходами національно-просвітницького змісту, організованими “Українською Хатою”: мітингами, лекціями, зустрічами. Серед найбільш вагомих – квітнева загальноміська національна маніфестація, видання першої україномовної газети, створення української військової громади, заснування земських курсів з українознавства для вчителів тощо.

Другий етап: липень – жовтень 1917 року відзначається процесами політичної диференціації українського руху, створенням осередків українських соціалістичних партій (УПСР та УСДРП), які відмовилися блокуватися на перших демократичних виборах до міської Думи з позапартійним товариством “Українська Хата” і увійшли в єдиний соціалістичний блок, який склали партійні організаціі російських есерів, соціал-демократів, представники єврейських і українських соціалістичних партій та інші. В результаті перемоги цього блока , українські соціалісти здобули 17 депутатських місць, а по окремому “українському списку” зміг пройти лише один гласний . “Українська Хата” як політична організація херсонського українства швидко втрачала свій авторитет. ЇЇ керівництво вимушено було вийти у відставку, а товариство було зорієнтовано виключно на культурно-просвітницькі завдання.
У зв’язку з загальнодержавними політичними подіями: відмовою Тимчасового Уряду визнати Херсонщину у складі України, германофільськими звинуваченнями на адресу діячів українського руху, - серед блоку соціалістичних сил Херсону намітились серйозні розбіжності. Наприклад, у жовтні 1917 року представники українських соціалістичних партій виступили з заявою про необхідність зміщення з посади херсонського губернського комісара Сергія Юріцина, який на липневих муніципальних виборах до міської думи очолив загальний соціалістичний список

Третій етап: листопад – грудень 1917 року. Головні події, що обумовили розвиток українського руху на Херсонщині, відбулися у Петрограді та Києві: петроградський збройний заколот та створення Ради Народних Комісарів і київське проголошення Української Народної Республіки. У Херсоні у цей період за пропозицією прибулого з Одеси Зиновія Висоцького створюється Революційна Рада (рада революційних організацій), яка зробила спробу об’єднати усі організації Херсону, незалежно від національної орієнтації, на єдиній платформі “політичного українства”, тобто визнання влади Центральної Ради. З Одеси ж до Херсона на підтримку української влади в грудні прибули підрозділи гайдамацького куреня. Взагалі, на протязі 1917 - 1918 років на херсонські політичні події відчутно впливає так званий “одеський український політичний фактор” (до Херсона регулярно приїздять з лекціями, консультаціями, вказівками представники одеського політичного “бомонду” В. Чеховський , М. Гордієвський , З. Висоцький та інші, у херсонських українських інституціях працюють деякі одесити, ті ж гайдамаки також прибули з українського Відня).
Головною подією українського життя третього періоду стало визнання Губерніальним з’їздом представників Рад, Земств, місцевих самоврядувань Херсонщини у складі УНР.

Четвертий етап: найбільш складний й кривавий. Він тривав з січня по березень 1918 року і був обумовлений збройним конфліктом між УНР та РНК, демобілізацією армії, Брест-Литовською угодою та трагічними подіями встановлення Радянської влади в Одесі та Миколаєві.
Цей етап характеризується динамічною та мінливою політичною ситуацією: ще на початку січня у Херсоні українська Рада військових депутатів та Совєт робітничих депутатів вирішили об’єднатися на платформі визнання Центральної Ради, а вже в лютому з’їзд переобраної Ради визнає владу РНК. У цей період вмістилося пограбування арсеналів і військових складів, озброєння добровільних військових формувань, які підтримували різні політичні течії (і серед них створення загонів вільних козаків), чисельні обшуки, експропріації, сутички і нарешті грандіозне збройне повстання херсонців проти австро-німецьких військ та погром Українського народного будинку та українського національного театру, який влаштувала Спілка фронтовиків у березні 1918 року.
І на фоні трагічних подій та повного політичного фіаско херсонських осередків українських соціалістичних партій стає відчутним потужний розвиток українських національних культурно-просвітницьких інституцій: реорганізованої у “Просвіту” “Української Хати”, “Української Книгарні”, товариства “Думка”, української вчительської спілки, української студентської громади, постійних курсів з української мови, українського національного театру тощо.

П’ятий етап тривав менше місяця – в квітні 1918 року - влада у Херсоні належала юридично УНР, але українські діячі зазначали у своїх доповідях, що міська Дума чинила негласний опір розвитку національної справи. У листі до Києва голова Херсонської “Просвіти” Іван Челюк констатував, що більшість зруйнованих під час березневого більшовицького повстання будов були швидко відремонтовані, а ремонт приміщень українських інституцій навіть не починався.
Цей період в історії українського руху на Херсонщині завершується появою дуже цікавого документа, який зберігається в архівному фонді “Української Книгарні” – Статутом Спілки українських національних організацій Херсонського району, спілки, що була покликана об’єднати зусилля “для захисту інтересів української національності” . На жаль, подальша доля об’єднання українських національних організацій поки що невідома.

Цікаво простежити на протязі року еволюцію ідеї української спільності на теренах Херсонщини від позапартійного політичного товариства всіх українців до спроби об’єднання всіх українських політичних та громадських організацій для захисту інтересів українства:
На початку 1917 року національно-демократична “поступова” “Українська Хата” ставила собі за мету “працювати на всіх напрямах, які ведуть до взаємного єднання окремих людей українського походження і пробудження їх національної свідомості” .
У листопаді 1917 року політичні українці об’єднались на платформі визнання влади Центральної Ради, а в квітні 1918 року, після року пошуків і втрат, після року становлення українського руху статут Спілки українських національних організацій Херсонського району визнав чотири найважливіших – вже загальних положення: “захист української державності, влада – відомим і певним українцям, захист економічних і політичних прав українського населення, широкій розвій і захист української культури”.
У цьому Статуті були відокремлені поняття української державності від партійних ознак влади та визнані загальноукраїнські інтересі, які необхідно було відстоювати.
Так завершився перший рік історії масового українського національного руху на Херсонщині. Його документальними пам’ятками стали статутні положення українських організацій: “Української Хати”, Революційної Ради, Спілки українських організацій, “Вільного козацтва”, які зафіксували на своїх сторінках бачення херсонськими українцями мети, завдань національного руху, демократичного уявлення правового громадського простору, в якому свідомі українці передбачали будувати вільну Україну.

У підбірці документів ми друкуємо:
Статут товариства “Українська Хата” у Херсоні; відомі два його видання весною 1917 року у газеті “Вістник товариства “Українська Хата” та окремою брошурою тиражем у дві тисячі примірників; текст подано з збереженням стиля та орфографії за публікацією у “Віснику Хати”;
Статутні положення Революційної Ради Херсону та Херсонського повіту, - за повідомленням Івана Челюка, яке було надруковано в “Известиях Херсонского уездного земства”.
Статут робітничої організації “Вільного козацтва”, надрукований в журналі “Известия Херсонского уездного земства”;
Статут Спілки українських національних організацій Херсонського району, текст якого подано за машинописним примірником з правкою орфографічних помилок, зроблених невідомим. Статут зберігається в фонді видавничого кооперативного товариства “Українська Книгарня”. Його можна датувати за документами справи, на яких позначено дати кінця квітня – початку травня 1918 року.